Відкритий лист: що має зробити держава, коли секретні документи опиняються у ворога
Кому: Департаменту (підрозділу) Служба безпеки України, відповідальному за охорону державної таємниці та режим секретності;
а також підрозділам, що відповідають за контррозвідувальний захист інформаційної безпеки.
Тема: Компрометація секретних матеріалів у 2014 та 2022 роках: оцінка шкоди, заміна процедур, запобігання повторенню.
1) Про що йдеться — коротко і без емоцій
У 2014 році, внаслідок переходу частини українських силових структур на бік Росії та захоплення/втрати приміщень і архівів, існувала (ймовірно і реалізувалася) загроза, що до рук ворога потрапила низка документів із грифами «Таємно» та «Цілком таємно» — включно з наказами, методиками, розпорядженнями та іншими матеріалами, що регламентують роботу режиму секретності та інформаційного захисту.
У 2022 році подібні ризики повторилися на півдні України. Під час окупації й колаборації частини персоналу, ворог міг отримати доступ до службових документів і практик, включно з із грифами «Таємно» та «Цілком таємно».
Я звертаюся публічно не заради політичних оцінок. Мене цікавить одне прагматичне питання безпеки: що саме держава зробила (і робить) після підтвердженої компрометації, щоб ворог не міг користуватися нашими ж правилами, інструкціями та «уявною таємністю» проти нас.
2) Головне: зняти «гриф» — не те саме, що нейтралізувати шкоду
У публічних дискусіях часто звучить спрощення: якщо документ потрапив у відкритий доступ або до ворога, то “його потрібно розсекретити” (зняти «гриф»). Але практика країн НАТО інша.
У системах, де режим класифікації працює професійно, стандартна позиція — інформація залишається класифікованою, доки уповноважений орган не ухвалить рішення про декласифікацію. Отже, реальна антиворогова реакція держави після витоку — це не гриф як символ, а процедури та наслідки:
- фіксація інциденту;
- розслідування;
- оцінка шкоди (damage assessment);
- заміна скомпрометованих інструкцій/процесів;
- дисциплінарні й, за потреби, кримінальні рішення;
- профілактика повторення.
3) Як це роблять у НАТО (коротко, по суті)
Я посилаюся на базову логіку політик НАТО та держав-членів.
3.1. Інцидент має бути негайно зареєстрований і повідомлений
У документах з безпеки НАТО закладено вимогу, що підозрювані порушення та компрометація класифікованої інформації мають негайно повідомлятися відповідному органу безпеки.
3.2. Ключова мета — оцінка шкоди та мінімізація наслідків
У базових стандартах НАТО прямо зазначено, що такі повідомлення потрібні, аби орган-джерело зміг оцінити шкоду й вжити заходів для її мінімізації.
3.3. Є поняття «цільового строку» для damage assessment (США як приклад)
У DoD (США) зафіксовано орієнтир: ціль завершити оцінку шкоди — не довше ніж за 6 місяців від дати, коли компрометацію офіційно оголошено.
3.4. Публікація в медіа не “розсекречує” документ
У практиці американських органів безпеки прямо підкреслено: “поява у медіа/на сайтах” не означає декласифікацію, і такі матеріали мають оброблятися як класифіковані, доки не буде офіційного рішення.
3.5. І що важливо — інциденти розслідують публічно в межах контролю
Приклад Великої Британії 2021 року: пакет класифікованих документів Міністерства оборони був втрачений посадовцем, знайдений цивільною особою й переданий медіа. Посадовець сам повідомив про втрату, а Парламент Великої Британії зафіксував заяву уряду про повне розслідування.
Так, у кожної країни є свої нюанси. Але загальний принцип всюди однаковий: після компрометації держава змінює те, що «згоріло», а не грається табличками «таємно».
4) Власне запитання до українських органів: не «про грифи», а про реальні дії
Тому мої питання — про те, що безпосередньо впливає на національну безпеку.
4.1. Про 2014 рік: чи була проведена оцінка шкоди і що саме замінено?
Чи зафіксовано факт компрометації конкретних категорій документів у 2014 році:
- наказів/інструкцій з режиму секретності?
- методик і регламентів захисту інформації?
- шаблонів документообігу та організаційних процедур?
Чи проводилася оцінка шкоди (damage assessment) щодо цих матеріалів?
- коли розпочата?
- хто відповідальний (орган-джерело)?
- які ключові висновки (хоча б у вигляді публічної “знеособленої” довідки)?
- Які рішення ухвалено для мінімізації наслідків:
- які інструкції/накази відкликані й перевипущені в новій редакції?
- які процедури змінені?
- чи проводилась ревізія доступів і каналів доведення?
Це не «примхи». Це — стандартна логіка, закладена в практиках НАТО: повідомлення про компрометацію потрібні, щоб оцінити шкоду і зменшити її.
4.2. Про 2022 рік: чи повторили ми ті самі помилки?
Аналогічні питання — щодо ризиків компрометації в 2022 році на окупованих територіях:
- чи фіксувалися інциденти?
- чи проводилася оцінка шкоди?
- що саме було перевипущено/змінено?
4.3. Про «розсекречення»: коли воно доречне і хто ухвалює рішення?
Окремо прошу пояснити логіку:
- чи змінювався статус грифів у матеріалів, які гарантовано опинилися у ворога або були оприлюднені?
- якщо так — коли саме і за якою процедурою?
- якщо ні — які конкретно дії зроблено для мінімізації шкоди (перевипуск, заміна, оновлення регламентів)?
І ще важливе: навіть у США «несанкціоноване розкриття” прямо не означає декласифікацію: інформація не вважається декласифікованою лише тому, що її розкрили чи перепублікували.
Тобто питання в Україні має стояти так само: не «чи знято гриф», а чи замінено скомпрометоване.
5) Друге питання — про методики, за якими «визначають шпигунську апаратуру»
Я звертаюся також до підрозділів, що визначають критерії/методики віднесення технічних засобів до категорій «негласного отримання інформації», «спеціальних технічних засобів» тощо.
Проблема, яку я бачу — ризик довільного правозастосування. У технічній сфері (зв’язок, шифрування, телеметрія, радіоелектроніка) одна і та сама функція може бути легітимною в одному контексті і криміналізованою — в іншому. Коли критерії непрозорі, з’являється простір для зловживань.
Тому мої питання прості:
- Чи є чинна методика/критерії, за якими визначаються такі засоби, і чи переглядалася вона після 2014 та 2022 років?
- Якщо методика є закритою — чи існує процедура незалежної технічної експертизи (хоча б у формі допуску експертів з відповідним доступом) та можливість перевірити коректність висновків?
- Чи є внутрішня інструкція для співробітників щодо того, що поява інформації в медіа не є «дозволом» підтверджувати її достовірність — адже в системах DoD така поведінка прямо вважається ризиковою і небажаною?
6) Чому це важливо саме зараз
Україна програє не тоді, коли ворог «десь дістав папери». Україна програє тоді, коли після цього:
- не робиться повноцінна оцінка шкоди,
- не замінюються скомпрометовані інструкції,
- не змінюються процедури,
- а режим секретності перетворюється на форму без змісту — з потенціалом корупції й тиску на людей, замість реального захисту держави.
У Великій Британії класифікація будується як система, де рівень захисту співмірний із ризиком компрометації.
У США зафіксовано дисципліновану рамку: витік ≠ декласифікація, а damage assessment має цільовий строк.
У НАТО ключовий сенс системи не в “грифі”, а в мінімальних стандартах захисту та в реакції на компрометацію.
Це — не абстракція. Це питання того, чи продовжує ворог читати нашу «інструкцію з експлуатації» у війні проти нас.
7) Прохання (мінімум, який можна зробити без розкриття таємниць)
Прошу надати публічну відповідь (у межах, дозволених законом), зокрема:
7.1. Чи проводилися damage assessment після 2014 та 2022 років щодо компрометованих категорій документів, і які рішення ухвалено для мінімізації шкоди?
7.2. Чи було перевидано/оновлено ключові інструкції та регламенти режиму секретності й інформаційного захисту після зазначених подій?
7.3. Чи існує політика «не підтверджувати» щодо матеріалів, які з’явилися в медіа, та як вона застосовується на практиці?
7.4. Чи переглядалися методики/критерії щодо визначення «шпигунської апаратури» — і чи передбачено механізм незалежної технічної експертизи з доступом за допуском?
Я не прошу оприлюднювати чутливі деталі. Я прошу відповісти на питання, які прямо визначають, чи наша система безпеки адаптувалася після компрометації, чи лише “імітує” захист.
Юрій КОЛЕСНИКОВ, журналіст
Джерела:
2) NATO Security Policy: C-M(2002)49 (базова політика безпеки НАТО; мінімізація шкоди);
3) C-M(2002)49 (копія/видання з вимогою негайного репортингу компрометацій);
4) UK Parliament (Hansard), 28 Jun 2021 — Loss of Secret Documents;
5) UK Parliament (Hansard), 30 Jun 2021 — Secret Documents (House of Lords);
6) UK Government Security Classifications Policy (GSCP);
7) HMG Security Policy Framework;
9) US Naval Academy (USNA) — Training: Unauthorized Disclosure of Classified Material;
10) NSA — Prepublication Review (позиція: public availability ≠ automatic declassification);
