Зрив операції «Вагнер»
У цьому тексті буде кілька блоків. Умовно-перший — аморальний. Він про те, як міг би легко і невимушено Володимир Зеленський відмазатися від історії провалу операції «Авеню». Умовно-другий, — це буде дивний набір припущень і фактів. Умовно-третій — мої (авторські) оцінювальні судження, що не претендують на істину. Блоки не будуть позначені — не рапорт пишу. Все буде публіцистично і художньо з елементами детективу.
Аморальна пропозиція
Володимир Зеленський міг би легко і просто не вляпатися в історію «Вагнергейту», якби його оточення не покладалося на піарників. Все, що для цього було треба — знати власні сили та засоби. Наприклад: знати, чого і скільки задіяно в Україні для проведення інформаційно-психологічних операцій (надалі: ІПсО). Я припущу існування, щонайменше, двох розгорнутих по штату війни батальйони. Тобто — кілька сотень навчених професіоналів ІПсО.
Далі просто — викликається в Офіс Президента України, Міністр оборони України. І через нього викликаються командири цих батальйонів — полковник Кошерний із підполковником Нетверезим (імена умовні, не шукайте). Далі цим шанованим і високонагородженим офіцерам ставиться завдання відмазати Верховного Головнокомандувача від інфолайніща навколо зриву операції «Авеню».
Навскидку, я можу розписати чотири схеми прання білизни й фарбування у чисті державні кольори будь-кого, згаданого у виступах та показах, Василем Бурбою, Іриною Геращенко або Петром Порошенком. Тут наведу лише одну зі схем. Вона базується на доказовому фактовому матеріалі, що отриманий з відкритих джерел.
Почнемо з простого — хто доповідав про операцію?
Доповідав начальник ГУР Міноборони України генерал-полковник Василь Васильович Бурба. Доповідав в присутності сторонніх осіб. Доповідав пафосно і ретельно, як належить досвідченому співробітнику другого відділу управління «К» СБУ.
І перше запитання до ситуації: генерал-полковник Бурба там був пʼяним чи хворим? Поясню своє неприємне припущення. Заходить керівник військової розвідки країни, що перебуває у стані війни із Росією і бачить вїу приміщенні:
- Людей, що не мають доступу до державної таємниці;
- Людей, що не мають доступу до (навіть!) службової таємниці;
- Людину, що має чоловіком колишнього громадянина Росії.
Він точно знає, що ці люди не мають права чути про те, що він зараз розповість. Він абсолютно точно знає всі грифи, якими позначається інформація з обмеженим доступом. Просто тому, що він колишній офіцер відомства (СБУ), що має цілий «Департамент з охорони держтаємниці і ліцензування». З таким минулим та у такому товаристві, Василь Васильович Бурба відкриває генеральського ротика і починає викладати на очі та у вуха цілком таємну і особливо важливу інформацію, правильно?
На істеричне запитання: «А що він мав робити?!» — відповім…
А робити він мав наступне: по-перше, отримати документ, що приміщення де він говоритиме, перевірене на відсутність шпигунської електроніки. По-друге, на місці, дістати із папочки надрукований перелік присутніх осіб і звірити всіх поіменно, якщо не знає їх наочно. А далі сказати: «пан Нетямущий, пан Прибитий та пані Божевільна і ще (переліком) підіймаються з місць і виходять із приміщення. Потім Президент України вирішить, кого з вас, із чим ознайомити».
Після цього, як досвідчений посадовець, вибачитися перед допущеними до таємниць за надто різкий початок, посилаючись на секретну-секретність всього, що зараз почують в цих стінах. І лише тоді, коли зачиняться двері зали та затихнуть обурені голоси виставлених з приміщення, інтимно-змовно, з очами повними відданості, доповісти Володимиру Зеленському все секретне і потаємне про терористів «Вагнеру», операцію «Авеню» та інше.
І якщо після цього пішов виток, то всі, хто чув доповідь у лайні по вуха із Президентом включно. Всі, окрім генерал-полковника Василя Бурби. А от якщо Василь Васильович Бурба не проводжав з приміщення громадян Нетямущого, Прибитого та Божевільну. Якщо не виставив за двері інших недопущених, то перший у переліку підозрюваних від «розголошення» до «держзради» — це він сам. Тому, одразу після провалу, військова контррозвідка, СБУ та РНБО — мали поставити йому такі запитання, наприклад:
«А якого «вʼялого» ви, пане генерале, в присутності щойно призначених і непідписаних про нерозголошення держтаємниць осіб, почали кидатися: внутрішніми назвами операції, місцем проведення та кількістю залучено оперативного складу? Зʼїли щось не свіженьке? Перевтомилися службою та посадою? Чи мали за мету зрив операції, легендувавши це під виток через третіх осіб? Бо Президент Зеленський — він колишній актор. Правил ще не всіх вивчив, освоюється людина. Оточення у нього здебільшого не спецушне, або не високопогонне — навіть на СБУ лейтенанта поставив. А ви, Василь Васильович, цільний кришталевий генерал-полковник, із сивочолим гетьманом працювали, і очолюєте розвідслужбу армії що воює!»
І вже потім, отримавши вичерпні відповіді від досвідченого посадою, погонами та знаннями генерал-полковника Бурби, можна було б трусити решту присутніх. І ставити їм запитання:
«А чому це ви, почувши слова страшні про літаки і Мінськ та Лукашенко із «Вагнером», не сходили від такої «музики» ріденько під стіл і не попросилися вийти до вітру та долучитися підписом «про нерозголошення держтаємниці»? Чого це, побачивши високу особу генерала Бурби і намір його поділитися потаємним, не вийшли бігом крізь намальовані двері, вибиваючи броньовані вікна? Що за непорядок?»
І на цьому тлі якось по-іншому пролунає витік операції «Авеню» (вона ж «Вагнер»). І щось подібне Василь Бурба усвідомлював. Бо на етері у Савіка Шустера він сказав таке:
«Верховний головнокомандувач визначає, хто на доповідях керівника військової розвідки на момент 2019-2020 років присутній. Ці особистості визначаються президентом. Я як керівник доповідаю тим особам, які в кабінеті. У нашому випадку по команді президента, в кабінеті, крім Мене і президента, були голова Офісу, заступник голови офісу, керівник комітету. І в цьому складі відбувалися доповіді. Тобто ці особи уповноважувалися президентом»
Єдине уточнення — коло присутніх осіб визначав Володимир Зеленський. А от що говорити при них — визначав генерал-полковник Василь Бурба. І сказати: «подробиці доповім вам особисто», — йому було неважко.
А от величезне інтервʼю Володимира Зеленського треба було б подавати не як «сповідь дитини про поцуплену цукерку», а як спробу врятувати операцію. Бо провалена вона була через те, що генерал Бурба, у приступі раптового помутнення розсудку, розслабився-розговорився і тим вкусив президента за булаву, подряпавши клейноди. Відчуваєте різницю? Але тепер вже пізно!
Прямуємо далі — оперативні витрати ГУР
Під час війни оперативні витрати ГУР — дуже тонке питання. Але я не вірю, що маючи фонди на оперативні розходи, їх ніхто не цупить. Може десь і не цуплять, але не у нас. Традиція, що поробиш. Але моє «вірю не вірю», воно ні про що. Та й просто тягнути кошти, навіть з закритих фондів, неможливо. Має діяти система легалізації через бізнес або кримінал. І в обох варіантах — чужі там не ходять.
Коли ми говоримо про витрати оперативних фінансів, то схеми вимивання коштів бувають як спільні для всіх силових структур, так і різні. Я розповім про ті, що відомі мені. Але спочатку треба провести просту градацію.
Для цього розділю всіх, хто займається оперативно-розшуковою та розвідувальною діяльністю на три умовні групи — поліцію, СБУ та розвідку. У співробітників цих відомств є лише один спільний спосіб вимивання коштів. Його можна назвати «витрати на агентурні джерела». Простіше кажучи, можна щось дізнатися випадково, а розписати це як оперативну роботу і списати «цифру» собі в кишеню. Така схема існує в усіх без винятку країнах. Це майже легальний спосіб нецільового використання спецфондів. Але це копійки і боротися із цим, по-перше, безсенсово, а по-друге, не треба.
Всі значні фінансові потоки, вимагають створення структур, або контролю над сталими кримінальними джерелами коштів. Для поліції це — саботаж своїх обовʼязків перед суспільством за частину кримінального заробітку.
Співробітники контррозвідувальних органів діють складніше — створюють легальні корупційні структури. А неохайні офіцери розвідки обслуговують міжнародних терористів або транснаціональну злочинність.
Інформація, яку вони отримують під час протизаконної діяльності, подається як розвідувальна. А співучасть у злочинах — як виконання завдання.
А тепер по фактах
Навряд хтось може дати розумне пояснення, як діють в Україні авіакомпанії, що перебувають під санкціями США. Насправді одне пояснення є. Дуже імовірно, авіакомпанії “Хорс” і “Дарт” повʼязані із військовою розвідкою. Але це здогадки. Але зверніть увагу на рік, коли їхні рейси насторожили уряд США. Чи передавали вони тільки літаки? Чи літаки були із вантажем? Про «послугу» 12 жовтня 2011 року Штати згадали аж у 2017. Бо у 2011 Україна була союзником РФ і її дії були зрозумілі. А після 2014 року і кількох «зауважень» — «прилетіло».
Проте є два неспростованих факти. І першим буде — пропозиція Петра Порошенка у 2015 році щодо допомоги коаліційним силам у сирійській війні. Тобто, президент Порошенко запропонував втручання України у громадянську війну в Сирії. А другим буде — заява депутата Давіда Жванії про продаж з відома Петра Порошенка фосфорних бомб до Сирії. Жванія заявив, що бомби поставлялися антиасадівській коаліції.
Розглянемо прискіпливо-уважно пропозицію Петра Порошенка на брифінгу у Києві. 2015 рік. Україна, якою він тоді керував, стала жертвою військового нападу Росії. Частина території окупована та анексована. Україні катастрофічно не вистачає сил і засобів для оборони. На цьому тлі Петро Олексійович декларує готовність України взяти участь у війні на Близькому Сході проти армії Башара Асада. Я не говорю, що Асад янгол. Але на Україну він не нападав. І Іран, який є його союзником — теж не нападав. І Україні режими Ірану та Сирії не погрожували. Жодних претензій до України вони не мають. Як на мене, дуже дивна пропозиція тоді пролунала.
А тепер перейдемо до заяви Давіда Жванії. Цікавими у цьому є те, що фосфорні бомби, саме вагою у 480 кілограмів, використовувала у Сирії винятково російська авіація. Кому цікаво, є відео використання. А якщо відео вичистять — ось скрін.
А от єдиним прикладом використання фосфорних боєприпасів з боку антиасадівської коаліції — було використання 155 міліметрових снарядів. І це була відповідь на фосфорне бомбардування.
А от якщо Жванія сказав правду про продаж фосфорних авіабомб, то єдині, хто їх там використовував — були проасадівські сили. Відтак, його «звинувачення Порошенка» може бути кондовим відмазуванням експрезидента від брудної сирійської історії.
І тут знову постає запитання: а чому у 2017 році Мінфін США вломив за співпрацю із союзниками Башара Асада саме авіакомпанію «Хорс»? Чому Україна жодного разу навіть не спробувала отримати пояснення від США? Ризикну припустити, що санкції введено тому, що Сполучені Штати не дочекались пояснень саме від України на запитання, задані Джозефом Байденом у 2015 році, під час візиту до Києва. Принаймні все виглядає саме так.
(Продовження буде)
Юрій Колесников
