Стратили, чи ні?.. Так. Стратили. Інше запитання, чому?

Спецслужби України не нададуть інформацію. Тож доведеться відштовхуватися від поєднання фактів, припущень, чуток та версій. Факти: Євгена Нужина страчено, Україна повернула більше людей, ніж віддала Росії. Чи маємо ми право припустити, що умовою такого нерівного обміну був саме Нужин?.. Чи маємо ми право припустити, що кожний обмін у нерівній пропорції — це черговий «Нужин»?.. І наскільки це правильно?..

Про мораль таких обмінів

По-перше, війна це взагалі НЕ про мораль. Війна — це шлях смерті та обману. По-друге, на війні є лише чотири виміри людей: військовий свій (партизан та волонтер — сюди ж), ворог (пропагандисти та полонені — теж вороги), є цивільний, і ще, четвертим виміром, йде зрадник. Якщо зʼявляється нагода обміняти кількох своїх військових на одного зрадника, то треба міняти. Тим більше якщо мова йде про ультимативний обмін? 

Чому «ультимативний»? За чутками, умови «вагнерівців» були такими: «або Україна віддає Євгенія Нужина, або «вагнерівці» звіряче страчують двадцять українських полонених і показують це відео на загал. Якщо ж Нужина віддають — «вагнер» віддає цих приречених полонених живими, як бонус». 

А тепер запитання до фейсбучних «моралістів»: ЗСУ, СБУ або ГУР — не знаю, хто там обмінював цього разу — яке рішення повинні приймати і як мають діяти за таких умов? 

Красиві фрази «не можна, бо ми обіцяли…» та іншу високоморальну маячню — будете повторювати родичам тих, кого з полону закатованим трупом повернули. Або тим українським родинам, що сподіваються побачити свого тата, маму, чоловіка чи сина з полону живими. От їм розповідайте про те, що «можна», чого «не можна» та інші свої «моральні принципи» мирного життя. Але потім не нарікайте на наслідки. Правило має бути простим: заради звільнення своїх можна все! Не існує угод із ворогом, які не можна порушити заради порятунку своїх. Відтак, стосовно ворога (навіть до полоненого ворога!) не існує поняття «підлість».

Чому? Тому, що росіяни прийшли в Україну з метою вбивати. Вбивства вони здійснюють за етнічною ознакою. Тобто, їхня мета — геноцид. Тому кожен з них є частиною армії, що порушила всі без винятку правила і закони ведення війни. Провина жодного з них не потребує доказів. Фактично, після виявлення масових поховань закатованих цивільних громадян України на звільнених територіях, всі без винятку військовослужбовці Росії є особами поза законом. Вони є — терористами. 

Тепер про версії навколо цієї історії

Найсмішніша, що це постановка і нікого не вбивали, бо «голова розлітається від кувалди як кавун». Цікавий спосіб самозаспокоєння кількох відомих українських журналістів. Але маю розчарувати. Все, що показали, мало наслідком насильницьку смерть Євгєнія Нужина. 

Спробую довести цей факт, з використанням знань та досвіду. Кувалдою я, зауважу, ще нікого не вбивав. Тому за «кавунові» особливості руйнування людського черепа не скажу. А от на покадровий перегляд «цікавих дослідів» у підвалі, моїх знань вистачило. І перше запитання: а де ви побачили удар кувалдою по голові?!

Удар був не по голові, а по щелепі. А «ковадлом» під ударом став шматок цегляної колони, до якого приліпили скотчем голову Нужина. Тобто, голову зафіксували саме під цей прицільний удар. Ніхто не збирався його вбивати одним ударом. Ніхто не планував розтрощити йому череп, чи зламати шию. Йому розтрощили щелепу та злегка оглушили ударом держака кувалди по шиї. Вдарили так, щоб у нього відмовили ноги, але він лишався свідомим. Щоб бачив другий удар, але не міг ухилитися. Щоб відчув передсмертний жах.

Кат був поцінувачем процесу. Зверніть увагу — у Нужина навіть руки звʼязані одноразовими кайданками-стяжками або полімерним шнурком! Але він це приховує, склавши руки так, щоб не було помітно способу фіксації.

Той, хто знімав — показали це на російському пропагандистському ресурсі, але сумніваюся, що знімали вони — провів довгу і неквапливу розмову із Нужиним. До нього кілька разів висловлювали претензії за поведінку в кадрі. І після кількох дублів запропонували зафіксувати голову прозорим скотчем. І, переконаний, ще й показали йому, як він виглядає у кадрі. Нижче чотири кадри, коли кувалду прибирають після першого удару. Що ж ми бачимо?

На кадрі «VI» добре видно, що голова Нужина не «прикручена скотчем», як писали, а лише зафіксована. Тобто, до миті удару він не знав, що його страчуватимуть. На цьому ж кадрі видно, що це не виступ на стіні, а верхня частина зламаної колони. А на кадрі «VII» видно, що руки Нужина зафіксовано полімерними стяжками або шнурком.

А тепер про другий удар

Він теж був не по голові. Він був по горлу. Ударом було розтрощено шийний відділ хребта, розбито горло, шийні мʼязи.


Зверніть увагу на кадр «VIII». Кувалда бʼє по горлу трохи зліва, з протяжкою. З кадру «ІХ»  видно, що удар наносять саме по шиї. На коротку мить інструмент перекриває підборіддя. Коли її підіймають, помітні бурі плями на кадрі «Х». Вони зменшуються протягом підняття, бо кров стікає. Борідку (її добре видно в кадрі) не забризкано кровʼю. На кадрі «ХІ» та «ХІІ» тіло вже не має помітної агонії. 

Коли це сталося?

Невдовзі після обміну. Євгєній Нужин поголений, як на останньому інтервʼю. Імовірно, його переодягли, замінивши камуфляж у якому його обміняли на піксель ЗСУ, знятий з іншого полоненого. Імовірно, Нужину запропонували взяти участь у PR-акції. Він не очікував на страту.

Цікаво порівнювати кадри «ХІІІ» та «ХІV». На одному впевнена у собі людина, що всіх переграла. На другому приречений чоловік, що очікує… ні, не на суд, — на вирок. 

Зверніть увагу на фрагмент колони. Її щільно обмотано скотчем. Для чого? Припускаю — для того, щоб не кришилася під час страти. Щоб не псувати «красиві» кадри хмарою пилу та уламками цегли. Тобто, Євгенія Нужина не першого страчують у цьому підвалі у такий спосіб. 

Тепер поговоримо про «за що»

Ризикну припустити, що зробили це не «за що» і не «чому». Це зробили «для того, щоб». І «виховна мета» була не головною. Тут і для «пояснити» вʼязням, завербованим до «оркестру» всі «партитури» із «нотами».


Повірити у версію, озвучену Нужиним дуже важко. Особливо у те, що йшов він собі вулицями Києва, де й отримав по голові. Його версія — рафінована маячня. Маячня просто тому, що полонені утримуються у слідчому ізоляторі, гуляють по годинах у тюремному дворі, і на вулиці міст їх не випускають. Це останнє «бла-бла» покійного було винятково для російських чмобіків та зеків. 

Тому запитання: нащо це випустили на загал?

Важко прорахувати мотивацію розумово неповноцінних. Тут можна припустити кілька мотивів. Наприклад, випадкова людина отримала це відео і просто передала пропагандистам. Ті вкинули це відео в мережу з метою підняття рейтингу свого ресурсу. Другий варіант — можливо справді планували підкинути тіло Нужина в Київ і не знайшли спосіб. Третій варіант — розгойдати українську діаспору на заході. Саме через неї, до речі, і вкинули цей відос в Інтернет. І на кінець — Євгєній Прігожин свідомо показує себе скаженою твариною, виставляючи себе альтернативою тому ж Рамзану Кадирову. Або свідомо робить себе нерукоподатним і тим наближається до верхівки влади у РФ.

Юрій Колесников, для Sovisti.net