Гумова вагіна, як символ податкового дисидентства…

…Скучно у вас в Киеве.

…?!

Всё то же. Нацики ментов опять п…здят. Потом менты нациков сажают…

А у вас веселее? — перебиваю випадкового співразмовника.

А чё у нас?.. У нас сбушники гандонами торгуют. П…здами резиновыми, х…ями…

“У нас”, это где? Ты откуда, брат? — поворот у розмові був неочікуваний.

Из Слáвянска, — бесіда тривала…

Місто — казка

Я не був у Слов’янську з АТО. Вперше я туди потрапив восени 2014 року, дорогою на Дебальцеве. Не те щоб місто було тоді якесь дике. Але аж такої “торговельно-сексуальної” свободи серед особового складу місцевого СБУ не помічав. Набухатися — могли. Виїхати на фронт і влаштувати росіянам знатний “ґємбєль”, не попередивши Київ, — це легко! Ну, тут справа така — красиво жити теж не заборониш.  Але до торгівлі інтим-принадами тоді якось “нє раскрєпощалісь”. А тут “ґандонами, п…здами, х…ями”…

Якось неочікувано. Слов’янськ — це Донеччина, а не передмістя Неаполя. І тут лівий ствол або тротилову шашку знайти завжди було легше, ніж секс-шоп. Принаймні, в період 2014-2017 років.

 Мені показали Інстаграм…

Я не мораліст і хай будь-хто живе та заробляє, як хоче. Просто є межа дозволеного. Вона визначається двома фразами. Перша — твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Друга — не вимагай від інших, чого не дотримуєшся сам.

Тому одразу спростую наклеп. Під час перегляду інстаграм-сторінок з “унікальним” — не побоюся цього слова — контентом, з’ясувалося:

По-перше, всім отим розпусним різноманіттям торгують не співробітники СБУ, а лише їхні кохані дружини;

По-друге, вони не лише торгують, а й надають професійні консультації з… “профільних” питань.

Тобто, це не дешева барижня якась! Це розгалужена вузькоспеціалізована сервісна мережа. Тому, тут у разі потреби, не лише продадуть “чим” і “куди”. Тут ще й проконсультують “як”.

Якщо комусь здається, що послуги забагато коштують, то заперечу. Тут все чесно. Є дипломований фахівець. Є прайс. Є набір “супутніх товарів”. А ще є сама “пілот-випробовувач” Анюта Полякова, яка, судячи зі сторінки, все чим торгує перевіряє особисто і на собі. Або випробовує це “все” на своєму чоловікові! Така відданість фаху (вона сексолог, хто не прочитав) та бізнесу варта якоїсь поважної ціни.

Нижче про “фантастичні принади” 

Є, припустимо, у якоїсь сумуючої за коханням пані, бажання насмажити дерунів. Але ж — таке трапляється, на жаль — нема для кого. Для неї є у продажу “втішна те́рочка” кухонна. На ній не лише дерунів еротично наготувати можна. Тут і чипси “кінець зрадника” нарізати вийде.

Або скучив чоловік за коханою. А у неї, шахрайки побутової, щось довго “голова болить”. Раніше б, за радянсько-російською традицією, заїхав між очі мозолястим кулаком. А потім — “мирився поки тепленька”. А тут дістане еротичний кастет погрозливо так, — і все складеться без слів і родинного насильства.  Казка, а не сервіс. Одне засмучує…

Податкове дисидентство

Єдине, чого не знайшов — як все це “щастя” оподатковується. Немає за цим всім навіть “фізичної особи підприємця” (ФОП), що сплачує хоча б фіксований податок. Один з усіх банок лубриканта та контейнерів із презервативами. Всі сплачують, а вона — ні.

Проста перевірка панянки по базах доводить — не існує магазинів Анюти Полякової  для оподаткування. Прибутки її чорні, як БДСМ-одежа і непомітні, як літак-стелз.

Особисто я не вважаю несплату податків злочином. Податок в Україні — річ містична. Комусь він є, а комусь його нема. Він наче молитву замінює. А якщо людина атеїст?.. Тому і називаю я несплату податків “податковим дисидентством”.

У сучасному українському суспільстві кожна людина доброї волі має право на “податковий демарш”. Постраждати за це — свята справа. Відтак, мені не подобається, що НЕ сплачує тільки вона та її оточення. Навіть не так. Мені не подобається, що вона не переймається податками не тому, що “податкова дисидентка”, або “податкова атеїстка”, а тому, що є дружиною співробітника місцевого СБУ.

А ще мені дуже не подобається, що міста Слов’янськ, Краматорськ та Маріуполь знають, що Анюта Полякова є дружиною співробітника Слов’янського МРВ СБУ. І це знають не лише споживачі її “унікальної продукції” та “розкутого контенту”. Це знають прокурори та податківці, що не готові скоїти самогубну спробу перевірки діяльності громадянки Полякової. Без цього “забарвлення” хай би і торгувала без податків — дай їй Боже здоров‘я і наснаги.

Думка моя, можливо злочинна

В Україні є лише одна економічна проблема — її силові структури харчуються одночасно з хабарів та податків. При цьому поводяться так, наче саме вони і є основними наповнювачами державного бюджету. І це не було б проблемою, але до корупційного оподаткування останнім часом додається “родинний лобізм”.

Павло Василієв