Розпродаж державної безпеки та оборони
Почну з подій, які старанно не помітили українські ЗМІ й лякливо, ледь згадавши, забули російські. На аеродромі в Лівії згоріли два українських (!) транспортних літаки Іл-76. Трапилося це 26 липня 2019 року під час обстрілу. Екіпажі намагалися підняти машини у повітря, але не змогли запустити двигуни. У одного відмовила допоміжна силова установка (ДСУ). У другого ДСУ працювала, але не змогла запустити жоден з чотирьох двигунів літака.
Чому не скористалися аеродромними системами
Не скористалися, бо розбігся аеродромний персонал. Можна було б самостійно спробувати запустити за допомогою «аеродромною установкою повітряного запуску» УПЗ, але доступна машина була без пального. В Лівії всі УПЗ на базі «УАЗ-452» (на фото).
Звісно, на аеродромі «мобільна установка повітряного запуску» на шасі УАЗ була не одна. На жаль, де були інші машини екіпажі українських літаків не знали. За таких умов вони були приречені. І всі мовчать про долю пілотів, а це — 6-8 людей на кожен борт! А були ще особи, які супроводжували вантаж. Тобто, доля десь до двох десятків українців нам не відома. Насправді відомо все і про це ще якось поговоримо. Але поки що про літаки.
Окрім завдання (боєприпаси) і місця загибелі, літаки об‘єднує ще дещо
«Украинско-российское авиаремонтное предприятие» (УРАРП). Саме воно ремонтувало двигуни, які відмовили. Звісно зараз, окрім факту відмови двигунів, вже не з‘ясувати нічого. Бортові самописці лишилися в обгорілих уламках на лівійському літовищі. А «Флайтрадар» не надасть повної картини. Проте, переглянувши на «Ютубі» документальний фільм, раптом дізнаєшся, що на восьмий рік війни, російське підприємство вперто виграє тендери на ремонт української авіації! А ще, переглянувши сайт підприємства, дізнаєшся, що його перейменували зі збереженням абревіатури. Тепер воно має назву «Український Розробник Авіаційне Ремонтне Підприємство» (УРАРП)…
Яким чином російське підприємство отримало контракт на ремонт турбін українських транспортників? Хто саме це дозволив під час війни? Спробую відповісти на ці запитання.
Брехня, як спосіб лобіювання диверсії
Можна поспіхом переглянути історію «прозорих тендерів» для ЗС України. Там багато що неприємно вражає. До контракту Міноборони з «УРАРП», найогиднішим фактом був продаж китайських IP-телефонів українській розвідці. Телефони продають і досі під виглядом апарату секретного зв‘язку «Пролісок». Там крити нема чим, тож просто не реагують на факти. З правоохоронцями, спецурою та судами, «питання закривають» грубим коштом.
Історія із «ремонтом» авіадвигунів для ЗСУ складніша
По-перше, під Харковом несправним літаком вже вбили курсантів. По-друге, надто багато запитань виникає останні три роки по історіях «перемог» у «відкритих тендерах». Особливо якщо з корупційного лайна стирчать російські вуха. По-третє, мало де є аж така кількість явно російських інформ-вкидів та нахабної брехні на користь російського бізнесу. Але їх варто розглянути — хоча б деякі.
Яким чином російське підприємство отримало контракт на ремонт турбін українських транспортників? Хто саме це дозволив під час війни? Спробую відповісти на ці запитання.
Почнемо з «розгромного» інтерв’ю власника (а швидше — представника власника) УРАРП Олександра Льовіна. У ньому він наїжджає на СБУ та розповідає, про якісь «ексклюзивні права» на ремонт літаків Іл-76 від виробника. Ось цей «ексклюзив» ми й розглянемо уважніше. І одразу ж з’ясуємо, що всі заяви про «ексклюзивні права» — дуже м’яко скажемо — не зовсім відповідають дійсності. Це підтверджує сам факт існування тендерів. Якщо є аукціон для послуг, то є і конкуренція між постачальниками цих послуг.
Почнемо з того, що в Україні з часів СРСР був, і є до тепер, завод, що має всі права на повний цикл ремонту літаків Іл-76 (78).
Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» має офіційний сайт, на якому є повний перелік того, що там виконується. І військово-транспортними літаками послуги заводу не обмежуються. Фронтові надзвукові бомбардувальники Су-24 ремонтують теж там, і теж за повним циклом. Що таке «Повний цикл»? Це аж до виготовлення будь-якого елементу конструкції, або всього літака загалом. І підприємство є державним, із процедурою військового приймання та гарантією якості виконаних робіт! А головне воно належить — «Укроборонпрому»!
Донедавна «УРАРП» Льовіна маскувався під це підприємство
Кожна іміджева стаття робилася таким чином, щоб у читача складалося враження — бізнес Олександра Льовіна є частиною української оборонки. Хоча весь цей час дії самого Льовіна скоріше нагадували безперервні спроби рейдерського захоплення та знищення «Миколаївського авіаремонтного заводу «НАРП».
До 2000 року, «Українсько-російське авіаремонтне підприємство» Олександра Льовіна було корупційною прокладкою між замовником робіт і фактичним виконавцем — українським оборонним авіазаводом «НАРП» або «Луцьким ремонтним заводом «Мотор». А виникла ця прокладка наприкінці 90-х, в часи пізнього Кучми. Олександр Льовін тоді був депутатом проросійської СДПУ(о).
А тепер про те, хто ще може ремонтувати «Іли» в Україні
Почнемо з того, що Україна була основною базою ремонту всіх без винятку літаків військово-повітряних сил СРСР, а пізніше — країн СНД. Значну частину військово-транспортної авіації Росії до 2014 року ремонтували теж саме в Україні. І це є фактом, що перевіряється.
Окрім «Миколаївського авіаремонтного заводу «НАРП», повний ремонт Іл-76 (78) можуть ще проводити: Харківський та Київський авіазаводи. Мало того! За потреби, протягом одного-двох років, за допомогою фахівців з Миколаєва, АВІАНТ та ХАЗ зможуть серійно виготовляти літаки типу Іл-76, Іл-78 та всю номенклатуру авіамашин на їх базі. І не кажіть мені про «ексклюзивні права» під час війни. Лишіть ці історії для російських інфопомийок.
Трохи з історії авіабудування
Харківський авіазавод у 50-х був першим, хто запустив в серію перший у світі реактивний бомбардувальник Ту-16. Що ж до АНТК ім. Антонова та його підприємства Київського авіазаводу «АВІАНТ», — вони були першими, хто серійно виготовляв найбільші транспортні літаки Ан-22 «Антей» та Ан-124 «Руслан». І лишаються єдиними, хто збудував та обслуговує Ан-225 «Мрія». Тому, за потреби, Іл-76 у Києві, Харкові та Миколаєві виготовлятимуть значно якісніше, ніж це зараз роблять у Росії.
А тепер поговоримо про двигуни
Якщо мова йде суто про ремонт двигуна Д-30КП та допоміжної силової установки ТА-6А1, то тільки офіційно — з усіма правами та документацією — ремонтують ці двигуни аж два заводи. Один у Миколаєві — це вищезгаданий оборонний завод «НАРП». Другий у Луцьку — теж вже згаданий «Луцький ремонтний завод «Мотор».
Цікаво, що коли у льовінського «УРАРП» не складалося домовитися з оборонним «НАРП», то він звертався саме до Луцького заводу. У переліку послуг, ремонт двигуна Д-30КП існує офіційно. Поруч із двигунами для Су-27, МіГ-29 та іншими.
Тобто там є вся технічна документація на всі силові агрегати, в тому числі й на двигуна для Іл-76. А це означає, що у разі потреби в Україні можна запустити й виробництво цих двигунів. Перерахуємо заводи, що можуть їх виготовляти одразу. Окрім вищезгаданих у Миколаєві та Луцьку, серійне виробництво можуть освоїти: Запоріжжя — НВО «Прогрес» та ТОВ «Мотор-Січ», Київ — «Завод 410 цивільної авіації». І все це підприємства з інженерною школою та унікальним досвідом. Це підприємства з історією та репутацією. А можна ще додати два підприємства у Харкові та одне у Дніпрі. Для них це непрофільна робота — вони виготовляють інші агрегати до літаків — проте без їхньої продукції авіатурбіни не працюватимуть. Це тільки у ЗМІ літак Іл-76, російського виробництва. Якщо розібратися, де виготовляється те, що дозволяє йому літати, то російською там виявиться лише назва.
Чому про це мовчать
Говорити про корупцію у системі військово-промислового комплексу і надавати справжні факти про цю корупцію — це абсолютно різні речі. Корупція в Україні завжди підживлювалася зовні. Так історично склалося, що там де є корупція, завжди з’являється російський слід, а останнім часом ще й китайські гроші. «Російська інвестиція» скоро стане кримінологічним терміном. Ним позначатимуть розкрадання та знищення промисловості. «Російська інвестиція» — це завжди стратегічна диверсія. І частиною цієї диверсії, на мою думку, є «УРАРП». І неважливо, як його перейменувати — Росіяни не беруть участь у тому, що працює не на них. Так історично склалося.
Юрій Колесник, для ЦЕНЗОР.НЕТ
